Найважливішими моментами традиційного новорічного свята в Україні середини XIX — початку XXІ ст. виступають: ритуальний стіл, щедрування й засівання (обходи домівок із поздоровленнями, побажаннями), ворожіння, рядження, веселощі й забави. Новорічна ніч, як і різдвяна, вважалась у народі чарівною, з нею було пов’язано чимало повір’їв. Очевидно, під впливом християнства виникло уявлення про те,

 що в ніч із 13 на 14 січня «відкривається небо» і в бога можна попросити що завгодно, або що «вода у криницях, перетворюється на вино». До Нового року, як і до свята Купайла, приурочені українські перекази і легенди про «палаючі гроші» та скарби. Існували й певні заборони. Так, у гуцулів у новорічну ніч не спали на печі, вважаючи, що в цю ніч на ній танцюють Василь і Меланка. Можливо, тут позначились якісь давні пережитки культу предків, тісно пов’язаного із культом вогнища.

 Традиція колядування і щедрування полягає  в тому, що групи чоловіків чи парубків та дівчат  заходять в кожен двір, піснями славлять господарів, бажають їм здоров’я, добробуту, за що отримують певну винагороду.

Так  13 грудня  педагоги комунального закладу «Чернівецька спеціальна загальноосвітня школа – інтернат №4» (Маковійчук Н.І., Якімчук Т.Б.,Герчик І.І.,Вівсяник М.В., Скакун О.Ф., Скакун С.Д., Остафійчук М.І., Шейчук М.В., Тільняк В.І., Катапська Ж.С., Зазуля Л.А.)

із поздоровленнями обходили колег, що називається «меланкувати», Зарембу Л.Д., Антошкова В.І., Маковійчук Н.І., Сохацьку Г.М.,  Кушніра В.І., Сандюка О.М., Шимко Н.М., Гнатюк Ф.В.

із маланкою «Господарю, господаречку», яку співали в кожній хаті, що символізувало обряд відганяння темних сил і побажання господарю доброго урожаю на наступний рік. Не оминула «меланка» учнів школи та вихователів, які багато років почесної праці присвятили роботі з дітьми: Антол Т.Г., Осіпову М.П.

Учасники «меланки» та педагоги, до яких вона завітала отримали масу позитивних і незабутніх вражень та емоцій, які залишаться у їхній пам’яті і серцях на все життя.